Історія села Великі Кринки
Великі Кринки – село, центр Кринківської сільської ради. Розташоване на горбистій місцевості лісостепової зони Полтавщини, за 22 км на північний схід від районного центру, з яким зв’язані дорогою з твердим покриттям, за 105 км від м. Полтави і за 65 км від м. Кременчука. Населення станом на 01.01.2017 року становить 2319 осіб, 837 дворів.
Раніше по території села протікала річка Крива Руда (місцева назва Кринка), яка впадала в річку Хорол, але в результаті невдалих меліоративних заходів власників цих територій, річка пересохла місцями, залишивши сьогоднішнім мешканцям мальовничі ставки, що є окрасою, гордістю кринчан і місцем відпочинку та рибалки.
Історики краю стверджують, що слобідка Кринки поселена на початку ХVIII століття лубенським полковим суддею Дем'яном Булюбашем, сином чигирин-дібрівського полковника Івана Булюбаша – на землях, захоплених ним у шушвалівських козаків. Однак, на окраїні села знайдені поховання часів Київської Русі.
Згодом виникло двоє сіл – Великі і Малі Кринки, розташовані близько одне від одного. Їхня доля була така ж, як і доля інших кріпацьких сіл. Ними володіли різні поміщики, то Апостоли, то Закревські, то Битяговські, то Базилевські.
На час перепису 1781 року село відносилося до Остап'ївської сотні Миргородського полку та Жовнинської сотні Лубенського полку. З 1787 року слобідка Кринки входила до Говтвянського повіту Київського намісництва і належала прем'єр-майору Івану Базилевському з братами, сумнозвісними панами, про яких розповідається в відомій народній пісні-думі «Про повстання в селі Турбаї»:
«Од Турбаїв до Вергунів покопані шанці —
Як побили Базилевців у п'ятницю вранці.
Ой на горі вогонь горить, а в долині димно, —
Як побили Базилевців — усім панам дивно…»
Поміщики Базилевські примушували селян не тільки відробляти панщину, а й переробляти сировину та тваринну продукцію, за деякі роботи оплачували грошима.
Все це загострювало відносини селян з поміщиками і наприкінці ХVІІІ століття привело до збройного виступу.
Земельні наділи кринківців перемежовувалися з наділами турбаївців, які теж належали поміщикам Базилевським.
Антифеодальне повстання в с. Турбаї, яке припало на 1789 – 1793 рр. мало особливо великий вплив на всі навколишні села. Кринківці брали безпосередню участь у повстанні, ця подія дотепер в пам'яті жителів і переповідається з покоління в покоління, що безумовно є предметом гордості за своїх предків, які відмовились терпіти жорстокі приниження та свавілля господарів.
Ще в січні 1789 року ватажки повстання в Турбаях, згуртовуючи місцевих селян на боротьбу з поміщиками, залучали на свій бік і бідноту сусідніх сіл. 44 селянських родини з Великих Кринок, почувши, що в Турбаях повстанці склали документи про козацтво, поспішили переїхати сюди на постійне життя. Згодом переселилося ще 20 родин.
Кринківці, які перебралися до Турбаїв, взяли безпосередню участь у розправі над панами Базилевськими і розподілі між селами їхнього майна. Найбільшою активністю відзначалися жителі Великих Кринок Давид і Василь Ковтуненки та Василь Батрак.
Жителі Великих Кринок відмовились підкорятися, і родичам убитих Базилевський погрожував розправою. Налякані селянським повстанням, поміщики залишили свої маєтки, переховувались в інших повітах і просили уряд захистити їх від своїх кріпаків. Про становище в цей час у Великих Кринках і настрій селян брати вбитих турбаївцями Базилевських, в скарзі, поданій в сенат на ім’я Катерини ІІ 09 липня 1789 року, повідомляли, що повсталі турбаївці, блукаючи скрізь без будь-якої перешкоди, рознесли отруту злоби своїх сердець і в інші маєтки тих же вбитих ними братів наших і встигли вже в них посіяти обурення, а село Великі Кринки і зовсім збунтували і селяни від належного поміщицького управління зовсім відділилися.
Після придушення повстання і продажу турбаївців в казну поміщики Базилевські залишили собі частку покірних турбаївців, а замість них віддали частину кринківців, які "самовільно в Турбаї втекли і до збіговища лиходіїв приєдналися".
Після смерті Івана та Степана Базилевських (саме вони були вбиті турбаївськими повстанцями), село було власністю Григорія та Федора Базилевських, потім синів Федора.
Пізніше село Великі Кринки було продане капітанові Андрію Кулябку. Хутір Битяги – полковникові К.П. Битяговському, у 2 пол. XVIII століття – його дружині К.П. Битяговській (правнучці гетьмана Данила Апостола).
У ХІХ столітті Великі Кринки і прилеглі до них Малі Кринки та Битяги не раз перепродувалися то одним, то другим поміщикам.
З 1802 Великі Кринки – у складі Кременчуцького повіту.
Після реформи 1861 року село Великі Кринки стало волосним центром, тут проживало 1267 селян-кріпаків у 215 дворах. Поміщики тримали в селі дві винокурні, селітровий завод, дві дерев'яні церкви – Покровська (1800) та Преображенська (1801). Щороку тут відбувалося по одному ярмарку на рік. У Малих Кринках налічувалось 86 дворів з населенням 644 чоловік, які теж були кріпаками.
За майновим станом селяни-кріпаки дуже різнилися. Так поміщиця Долгорукова мала 601 ревізьку душу і 38 дворових; родинам Павла Микитенка та Омеляна Семенченка належали тільки невеликі садиби, а Гордій Павленко мав близько 1,5 десятини садиби та понад 13 десятин польового наділу.
Реформа 1861 року не змінила становища бідноти. 503 ревізькі душі села одержали 708 десятин 821 кв сажень землі. В середньому на душу населення припадало значно менше однієї десятини.
Поміщикам відійшло понад 300 десятин землі, якою раніше користувалися селяни.
Перейшовши на викуп, великокринківці мусили протягом 49 років виплачувати державі щорічно понад 1486 карбованців 48 копійок викупних платежів. Незгоджуючись з таким "звільненням", селяни навесні 1862 року почали вимагати передачі їм без викупу землі, якою вони і користувалися. Щоб запобігти повстанню, кременчуцький земський справник просив губернатора надіслати сюди драгунський полк.
Терплячи нужду і безправ’я, трудівники села чуйно ставилися і до інших народів, що боролися за своє визволення.
У Великих Кринках, де поширювалися бунтарські настрої, знайшло відгук польське визвольне січневе повстання 1863 року, спрямоване проти соціального та національного гніту з боку царизму. На користь повстанців серед населення було зібрано 40 карбованців і зброю.
У другій половині ХІХ століття з розвитком капіталістичних відносин на селі швидко ростуть ціни на орні землі, луки та інші угіддя. У Великих Кринках та волості ціни на орні землі зросли протягом дореформених на 23,7 % (до 112 крб на десятину), на луки – на 135 %, на садиби – на 38,5 %.
Бідне селянство не тільки не мало змоги купити землю та тяглову силу, а змушено було збути і свої малі наділи землі. Село залишилося убогим і знедоленим. Поглиблювалося класове розшарування селян.
За переписом у 1885 році, на 254 селянські господарства припадало 2402 десятини орної землі, 3 десятини сінокосу, 46 десятин чагарників та 32 десятини лісу. Забезпеченість селян землею була така: господарств, які не мали землі було 9, таких, що мали від 1 до 3 десятин – 9, від 3 до 6 десятин 61, від 6 до 15 десятин – 144, а 21 господарство мало по 20 десятин і в двох по 197 десятин. З усіх господарств 51 через відсутність своєї худоби здавало землю в оренду куркулям та лихварям. Біднота і середняки через нестачу тягла обробляли землю коровами. Малоземельні та безземельні селяни батракували в кринківських куркулів та ходили на далекі заробітки. 63 чоловіки і жінки йшли у найми на цілий рік, а решта працювала сезонно. В той же час 13 куркульських господарств мали постійних батраків. Великі господарства здавали землі в оренду селянам, одержуючи великі прибутки.
Нестача орної землі змушувала селян засівати вигони. Якщо до реформи в спільному користуванні великокринківців і поміщика було 85 десятин вигону, то до 1885 року його залишилося лише з десятини.
Куркульські господарства мали власну толоку і здавали її в оренду односельчанам по 8 крб за десятину на випас двох голів робочої худоби.
За даними перепису 1900 року у Великих Кринках – 306 дворів, 1408 жителів, 2 ярмарки на рік. В 1910 році у Великих Кринках – 304 господарства, 1887 жителів, маслобійня та млин з гасовими двигунами. У Малих Кринках – 217 господарств, 1489 жителів, паровий млин.
З другої половини ХІХ століття посилився процес обезземелення й середнього селянства. Про це красномовно говорять цифри господарського перепису 1900 року.
На 209 господарств 9 зовсім не мали землі, у 48 були лише присадибні земельні ділянки, 67 мали від 1 до 3 десятин. Найкращі чорноземні ґрунти зосереджувались у руках поміщиків Малорадовича, Малами, Булюбаша та інших.
Селянські господарства до того ж дуже виснажувалися численними податками і платежами. У 1900 році селяни сплатили 1238 крб 13 коп викупу. Крім того, з них брали державний земельний податок, повітові і губернські, земські, волосні і сільські, мирські побори, а також страхові платежі на загальну суму 1038 крб 72 коп.
Майже до кінця ХІХ століття царські власті не приділяли ніякої уваги розвитку освіти у Великих Кринках. Початкову школу відкрито у селі лише у 1867 році. Однокласне училище (школа) містилося в одній кімнаті, і працював там один вчитель. З 104 дітей шкільного віку до школи ходило тільки 7 хлопчиків. На початку 20 століття – 2 вчителі, законоучитель, викладач співів, понад 100 учнів. 1892 році училище відкрите й у Малих Кринках. При Покровській церкві (нова дерев'яна, збудована 1860 року) діяла церковнопарафіяльна жіноча школа. У цей же час у Великих Кринках лише 78 чоловік були грамотними. На все село не було жодної письменної жінки. Тяжке економічне становище і політичне безправ’я більшості жителів Кринок зумовило те, що трудящі села взяли активну участь у революційних подіях 1905-1907 рр.
В листопаді 1906 року карний загін козаків вчинив жорстоку розправу над революційно-налаштованими селянами. Тих, що брали участь у розгромі маєтку, покарали і примусили повернути поміщику сільськогосподарський реманент, худобу та інше. Організаторів виступів Л.В. Устенка, А.І. Гончаренка, та В.О. і Т.С. Семибаламутів після жорстоких катувань відправили на заслання в Архангельську губернію. Над кринківцями посилили нагляд гласний та не гласний. Було заборонено будь-які сходки. Навіть релігійні свята проводились під наглядом поліції та її шпиків.
У відповідь на наступ реакції, селяни вдавалися до нападів на поміщицькі економії, до підпалів.
Після революції 1905-1907 рр. у Великих Кринках проходить дальший процес обезземелення і зубожіння селян. На 1910 рік вже 95 бідняцьких сімей не мали власних домівок і жили в хатах, найнятих у куркулів, заробляючи на прожиток батракуванням.
Низькі врожаї на землях селян-бідняків та малі земельні наділи не забезпечували прожиткового мінімуму багатьох сімей. Це змушувало селян з 106 господарств іти в найми на цілий рік, з 92 господарств – на літо, а з 43 господарств – на зиму. Безземельні селяни шукали роботи в приміських населених пунктах і вливалися в ряди пролетаріату.
Частина населення поряд з сільським господарством займалася ремеслами. У 1910 році в селі було 10 теслярів, 10 кравців, 5 шевців, 3 столяри, 10 ткачів і 1 ткаля, 44 поденники.
Культурний рівень кринківців напередодні жовтневої революції 1917 року залишався надзвичайно низьким. І в цьому плані класова нерівність визначалась дуже різко. В 1910 році на 1790 жителів від бідняків до власників, які мали менше 50 десятин землі, грамотних було 408 чоловіків та 72 жінки, що становило разом 26 %. А з 10 куркулів, які мали понад 10 десятин землі – грамотних 4 чоловіки і 3 жінки, що становило 70 % від загальної кількості осіб обох статей разом з дітьми.
Не кращі були справи і з охороною здоров’я. Про це яскраво свідчить у своїй доповіді 43-му черговому зібранню кременчуцької земської управи в 1907 році член ревізійної комісії управи Раєвич.
Більшість мешканців села становила біднота, яка жила в антисанітарних та антигігієнічних умовах. Тут люди гинули від віспи, скарлатини, дифтериту, тифу та інших хвороб. 85000 населення Рублівської, Броварківської і Кринківської дільниці обслуговувало лише 3 фельдшери і не було жодного лікаря.
В роки першої світової війни, яка забрала в армію багато робочих рук, ще більше погіршало становище бідняцьких господарств. Селяни все чіткіше виявляли невдоволення існуючим ладом, багато згадували першу революцію. В селі знову з’явились антиурядові листівки.
Починаються самовільні захоплення поміщицьких земель біднотою. Поміщики втекли з села.
В січні 1918 року проголошено радянську владу. З 07.03.1923 року територія Кринківщини увійшла до складу Глобинського району Кременчуцького округу. Станом на 07.09.1923 року на території теперішньої Кринківської сільради було три: Кринківська сільрада – с. Великі Кринки з хуторами Кринки та Ястребівщина, 2733 жителі; Бетягівська (Битягівська) сільрада – с. Битягівщина, села і хутори - Лукашівка, Новоселівка, Починки, Самійленки, 1428 жителів, Малокринківська сільрада – с. Малі Кринки з хуторами і селами – Луки, Малами, Часниківщина, Яновщина, 2435 жителів.
В 1926 році у Великих Кринках – 459 дворів, 2394 жителі. 26.08.1928 р. створено Великокринківський район із частин Глобинського, Манжеліївського і Семенівського районів. У тому ж році тут організоване машинно-тракторне товариство «Незаможник» та птахівничо-кооперативне товариство «Своя праця», у 1929 році – садово-виноградно-пасічне кооперативне товариство. Протягом 1930 року виникли товариства спільного обробітку землі (ТСОЗи) – імені Г.І. Петровського, "Згода", "Дружна сім’я", "Пролетар". Всі ТСОЗи успішно провели першу посівну компанію.
Згодом товариства перейшли на статут сільськогосподарських артілей. Протягом 1930-1933 рр. в селі було завершено колективізацію. Виникли артілі: "Червоний промінь", "Новий труд", "Нове життя", "Дружна сім’я", Ім. Т.Г. Шевченка, ім. С.М. Будьоного, ім. Г.І. Петровського.
Куркулів, які чинили опір колективізації рішенням сільської ради було виселено. В листопаді 1931 року почала діяти машинно-тракторна станція.
Напередодні Великої Вітчизняної війни дрібні артілі об’єднались у 2 малі колгоспи: ім. С.М. Будьоного та ім. К.Є. Ворошилова.
02.09.1930 року Великокринківський район ліквідовано, а його територію віднесено до Глобинського району. 22.01.1935 року – знову створено Великокринківський район тоді в складі Харківської області, а з 22.09.1937 року – у новоутвореній Полтавській області.
В 1939 році у Великих Кринках – 1799 жителів.
Звістка про розбійницький напад на нашу країну фашистської Німеччини викликала гнів і ненависть до ворога у жителів села.
13 вересня 1941 року фашисти вдерлися в село. Два роки окупанти грабували його. З кожним днем фашистські загарбники посилювали терор, знищуючи мирних жителів. Всього у Великих Кринках та навколишніх селах було розстріляно і закатовано 242 чоловіки.
В чорні дні німецько-фашистської окупації жителі Великих Кринок чинили опір ворогові: саботували розпорядження окупантів, переховувались від насильного вивезення на роботу до фашистської Німеччини.
Радянський військовополонений, лікар М.І. Колосов, працюючи в лікарській комісії по вибору людей для відправки на каторжні роботи, приписував людям різні хвороби, щоб врятувати їх від вивезення до Німеччини. Разом з підпільниками готувався вчинити диверсію, а тоді перейти лінію фронту.
Вороги схопили М.І. Колосова і вчинили над ними жорстоку розправу. Патріот не виказав своїх товаришів і загинув у травні 1942 року в застінках гестапо.
Втікаючи під ударами військ Радянської Армії, в 1943 році фашисти спалили в клуні 40 військовополонених, вивезених з під Полтави, руйнували і палили господарські приміщення колгоспів, радянських установ, школи, лікарні, бібліотеки та будівлі колгоспників, вивозили худобу і хліб до фашистської Німеччини.
26 вересня 1943 року радянські війська Степового фронту визволили жителів Великих Кринок від німецько-фашистських загарбників.
У 1950 році відбулося об’єднання колгоспів ім. К.Є. Ворошилова та ім. С.М. Будьоного в один – ім. К.Є. Ворошилова (з 1955 року – «Росія», з 1963 року – ім. Горького).
25.07.1959 року Веселодолинську і Кринківську сільради об’єднано в одну Кринківську з центром у селі Великі Кринки. 26.10.1962 року села Бетяги, Великі Кринки і Малі Кринки об’єднано в село Великі Кринки. 30.12.1959 року територію Великокринківського району віднесено до складу Глобинського району.
У 1993 році колгосп ім. Горького реформовано в КСП ім. Горького, у 2000 році – в ПП «Кринківське», в 2001 році – ТОВ «Кринківське», на даний час ТОВ АФ «Соняшник».
В своїй новій історії Великі Кринки переживали, як і багато інших населених пунктів України, і розквіт, і занепад, але родюча земля, працьовиті люди, гордий непокірливий козацький дух кринчан – запорука того, що черговому розквіту БУТИ! І злету як матеріальному, так і духовному БУТИ!
Географічне розташування села Великі Кринки
Глобинського району Полтавської області
Рельєф району формувався під впливом процесів вокалізму трансгресій (наступів) древніх морів і накопичення потужних товщ морських відкладів (регресій 9 відступів) древніх морів і активізації ерозійних процесів наступу і танення льодовиків. На території Полтавської області і зараз тривають тектонічні процеси. Можливі коливання земної кори силою до 46 балів.
На території села є каскад ставків.
Територія Великих Кринок підлягає комплексній дії небезпечних природних явищ. З урахуванням природно-географічних особливостей в області можливі стихійні лиха або передумови до них.
Найбільшу загрозу представляють підтоплення, підйом рівня ґрунтових вод і затоплення фундаментів, підвалів, підземних комунікацій.
Загальна характеристика техногенної системи
Загрозу для навколишнього середовища області складають заборонені до застосування, непридатні та змішані агрохімікати, які зберігаються в господарствах.
Наявність на території Кринківської зони хімічно небезпечних виробництв та їх територіальна концентрація, а також рівень зосередження хімічно-небезпечних речовин з високою вражаючою здатністю дозволяє віднести до регіонів з високим рівнем ризику проживання населення. В районі на початок 2006 року нараховується кілька потенційно-небезпечних об’єктів (радіаційно, хімічно, вибухово, пожежо та гідрологічна), більшість з них пов’язані з виробництвом, переробкою та зберіганням небезпечних хімічних речовин (аміак), вибухонебезпечних і вогненебезпечних речовин. Найбільше наявність промислових нафтопродуктів у сховищах організованого складування (поховання).
Екологічна характеристика кринківської зони
Екологічний стан території села має стійку тенденцію до погіршення.
Найбільшими забруднювачами атмосферного повітря є підприємства місцевих викидів забруднюючих речовин в атмосферу.
Атмосфера
Результати аналізів за останні 10 років засвідчили, що рівень забруднення приземного шару атмосфери на території району обумовлений здебільшого наявністю в повітрі п’яти пріоритетних домішок: бензапірен, пил, формальдегід, оксид азоту, оксид вуглецю.
